Поезія, народжена війною: Бібліотекарка з Черепашинець пише чуттєві вірші про війну
Війна змінила життя кожної української родини, кожного українця. У ці важкі для нас часи ми по-різному переживаємо події, які розгортаються навколо нас. Хтось впадає у депресію, хтось активно включається у роботу, займається громадськими та волонтерськими справами. А бібліотекар сільської бібліотеки с.Черепашинець Вікторія Баюк усі свої почуття, переживання та надії відображає у поезії. Десятки зранених війною, обпалених болем та важкими переживаннями віршів народилося у жінки за сім місяців війни.
-В перші дні війни я майже щодня писала вірша, але потім зупинила себе, бо кожен вірш писався душею, я пропускала через себе весь біль, тому розуміла, що так довго не витримаю, - розповідає Вікторія Баюк. – Надихають на написання віршів події, втрати, навіть природа, яка, здається, також оплакує долю України, її загиблих Героїв.
Що таке переживати за рідну людину та як важко чекати її з війни Вікторія Баюк знає не з чужих слів. Її чоловік пройшов непростий шлях учасника АТО й нині також боронить Україну від російських окупантів. Тому більшість віршів бібліотекарки про важке чекання та надії на світле майбутнє, коли вона знову писатиме вірші про рідне село, красу рідного краю, щасливе життя. Тоді, вірить Вікторія Баюк, їй нарешті вдасться видати першу збірочку, яка вже готова до друку і яку завадила їй видати війна.
****
Палітру жовту осінь розсипає,
Блукає стомлено межи лісів, гаїв.
Дощем неспинно землю поливає,
Та все ж не в змозі змити сліду ворогів.
Не дощ це, ні, це сльози України!
Їй боляче за доньок та синів.
Війна безжально обриває цвіт країни,
Ламає крила зовсім юних соколів.
Вони у вирій, в сіре небо відлітають
І не вернутись їм з далеких тих країв...
Кружляє листя, журно так кружляє,
Лягає болем вічним в душі матерів.
Реве вітрисько, хижим вовком завиває.
Щемить, тріпоче серце за дітей...
Війна проклята в очі заглядає,
Вона украла спокій у людей.
Важким туманом вкрилися дороги,
Та все ж ведуть до Перемоги нас стежки.
Ми не здамося, не зречемося свободи,
Народ ми вільний, й буде так завжди!!!
****
Вже квітнуть яблуні рожевим цвітом.
Гуляє світом мрійниця весна.
Так хочеться красій цій порадіти!
Та рветься серце, бо у нас - ВІЙНА...
Вона проклята вкрала мир та спокій,
Вселила в душу смуток та печаль...
У боротьбі кривавій та жорстокій,
Усе прекрасне відійшло у даль...
Лелеченьки ж зайняли свої гнізда,
І лебеді на річці лопотять ...
Можливо, сон це? І війна нам сниться?
Та ні... Чорні звістки усе летять й летять...
...У когось вранці вбили сина,
а в когось - батька вже нема...
Одне в нас горе, чуєш, веснонько, єдине!
За Україну-матір в нас болить душа...
І в темну ніч згасають в небі зорі,
Тьмяніють, в'януть, як весняні квіточки ...
Страждає Україна, важко стогне.
Лягають в землю рідні діточки...
Ти досі думаєш, що маєш брата?
Що десь у рашці є твоя рідня?
Тоді заглянь у вічі українському солдату,
Там відповідь правдива та гірка!
Вже квітнуть яблуні рожевим цвітом,
Гуляє краєм мрійниця-весна...
Так хочеться у пору цю радіти...
Та не радію, бо у нас війна...
( 11.05.22 автор Баюк Вікторія)
****
Стою я на своїй землі
та плачу разом з своїм краєм.
Пече у грудях так мені
земля ж моя в вогні палає...
Безжальним полум'ям горить
Моя зчорніла Україна.
Від вибухів уся тремтить
Міста та села у руїнах ...
І плаче, й стогне від біди,
яка повзе немов іуда
Криваві залиша сліди,
глибоко ранить зла паскуда.
І лізе, й лізе, все повзе
на шмаття рве мою країну.
Як лютий звір її гризе.
Ні вдень, ні в ніч нема спочину.
Ти - той, що окупант!
До тебе говорю, мерзото!
Зомбований, сліпий сектант!
Російська наволоч, гидота!
Поплатишся сповна, тварюко!
Згниєш, мов падаль, в самоті.
Скривавлені не змиєш руки,
Ти безсердечний й без душі...
Ти ж втоплений в людських сльозах
та проклятий навіки матерями.
І твій нікчемний сатанівський прах,
розвіється безслідно над полями.
Ми не здамося, і не мрій.
Хоч і болять смертельні рани.
За вбитих й ненароджених дітей,
Не оминути тобі кари!!!
За українських доньок та синів,
За всі зруйновані міста та села,
Вам всім горіти в пеклі, москалі,
живцем горіти жалюгідні мародери!!!
(3.04.2022,автор Баюк Вікторія)
****
Земля здригнулася від болю,
Умилась вранці в ріках крові.
В молитві посивіла мати
Уже й не чує пострілів гармати.
Упала бідна на коліна
Із дня у день чекає сина.
Та молиться, та просить в Бога,
Щоб захистив, зберіг живого.
Щоб ворога прогнав із "хати",
Щоб сил не стало воювати...
Щоб в мирі весноньку стрічали,
Війна синів не забирала...
Здригнулася земля від болю,
Умилась знов у ріках крові...
Десь у руїнах плачуть діти,
Вогонь не хоче їх зігріти...
Ніч, гул, літак у небі...
Чого гудеш? Що ще тобі тут треба?
Хіба вже мало лиха наробив?
Мирні міста та села погубив!
Стогне земля, кричить від болю...
Ворожий танк повзе до бою.
Та і йому нас не злякати,
Наш вільний дух нікому не зламати!!!
(7.03.22, автор Баюк Вікторія)
