Пошук

Як допомогти дітям пережити жахіття війни: Поради психолога

Дата: 17.03.2022 17:11
Кількість переглядів: 1686

Усі ми перебуваємо в абсолютно нових несприятливих умовах життя. Ми відчуваємо страх та паніку, особливо діти, дехто почувається розгубленим і ці реакції є природними. Тобто – це нормальна реакція нормальних людей на ненормальну ситуацію (стресова ситуація).

У таких умовах надзвичайно важливо підтримувати одне одного, вміти заспокоїти людей, які знаходяться поруч, насамперед дітей.

Як саме допомогти дітям пережити жахіття війни, радить модератор психологічної служби Калинівської територіальної громади «Довіра» Андрій Андрейко.

Як розмовляти з дитиною про війну?

Почніть із запитання про те, наскільки ваша дитина обізнана із ситуацією. Більшість школярів та підлітків вже дізналися щось із ЗМІ, соцмереж, а також від вчителів та ровесників. При цьому не вважайте, що ви знаєте, що думає або відчуває ваша дитина. Краще запитайте, що вона відчуває щодо ситуації в Україні і відреагуйте на її тривогу. І будьте готовими до того що дитячі тривоги та почуття можуть бути не такими, як ви думаєте.

Переконайтеся у почуттях вашої дитини. Якщо у дитини багато питань або ситуація змінюється, заплануйте декілька розмов. Якщо ви будете знову розглядати тему в залежності від зміни ситуації, то ваша дитина зрозуміє, що ви відкриті для розмови про важкі ситуації.

Як діти різного віку реагують на стресову ситуацію?

Діти 0-3 років: у цьому віці діти відчувають дратівливість, плачуть, можуть проявляти надокучливу або агресивну поведінку та боятися незрозумілих звуків, криків, різких рухів і потребують фізичної близькості батьків. Тому їм насамперед потрібно забезпечити присутність батьків та їхній тактильний контакт.

Діти 4–6 років: часто відчувають безпорадність та безсилля, страх розлуки, у своїх іграх можуть відбивати аспекти ситуації, відмовлятися визнавати ситуацію та заглиблюватися в себе й не бажати спілкуватися з однолітками та дорослими. Вони потребують насамперед безпеки, тому батькам слід заспокоїти дитину, що і вона, і самі батьки в безпеці.

Діти 7–10 років: можуть відчувати провину, неспроможність, злість, фантазії, у яких дитина бачить себе «рятувальником», «зацикленість» на подробицях події. Дитина боїться втратити звичне та боїться смерті, досить добре розуміє загрозу, може переживати страх і думає про майбутнє. Тому батькам потрібно обговорювати з дитиною події та переживання і забезпечити їй безпеку та звичний спосіб життя (ігри, спілкування з друзями тощо).

Діти 11–13 років: відчувають дратівливість, страх, депресію, можуть поводитися агресивно та не приймати правила. Вони бояться втратити життя, близьких, будинок, звичний спосіб життя. У цьому віці діти розуміють, що відбувається, прогнозують майбутнє, але мінімальний власний досвід викликає тривожність. Батькам можна відкрито говорити про свої переживання, страхи та допомагати дітям відтворювати соціальні зв’язки.

Діти 14–18 років: проявляють небезпечну поведінку, можливі спроби самогубства, реакції, що нагадують реакції дорослих. Бояться втратити себе, своє місце, життя, близьких. Можуть радикально сприймати ситуацію, адже підліток тільки стає на ноги, а звичний світ зруйнувався. У цьому віці дорослим важливо не заохочувати підлітка брати на себе роль дорослого. З підлітком слід ділитися досвідом, розмовляти, допомагати знизити емоційне напруження, дати можливість бути природним зі своїми переживаннями.

Яку першу психологічну допомогу ми можемо надати постраждалій дитині

По-перше, формуємо відчуття безпеки у дитини, зберігаємо спокій і наголошуємо на тому, що щоб не трапилося ви завжди будете поряд.

Для підтримки дитини, у якої виникли емоційні та психологічні труднощі після травмуючої події, дуже важливо залучати близьких, лікарів, психологів, освітян та спільноту. Батьки дитини, яка пережила травмуючу подію, можуть запропонувати обговорити подію і почуття, які вона відчуває, та з’ясувати важливі для неї потреби (бути поряд, обійняти, перейти в безпечне місце, попити водички чи сходити в туалет). При цьому на перше місце стають, так звані, базові потреби людини.

Цілком зрозумілим є коли дитина переживає травмуючу подію, це впливає на всю родину. При цьому члени сім’ї можуть по-різному переживати подію і реагувати на неї. Візьміть за правило ділитися зі своїми переживаннями щодо події один з одним і допомагати одне одному впоратися з можливими почуттями  страху, безпорадністю, злістю і навіть провини у нездатності захистити дитину від травмуючого досвіду. Батьки можуть надати неоціненну підтримку маленькій дитині, заспокоївши її і, надавши можливість погратися або помалювати.

Батьки можуть пояснити дитині, що травмуюча подія вже минула і вона у безпеці. Рекомендується, допомогу дитині надавати на вербальному рівні, виразити свої почуття, щоб вона не відчувала себе на самоті зі своїм емоціями. Щоб дитина, яка нещодавно стикнулася з травмуючою подією, почувалася у безпеці, необхідно опікуватися нею належним чином - повідомляти їй про своє місцеперебування і коли ви повернетесь додому.
Для дитини старшого шкільного віку є важливою підтримка у вираженні страху, суму в родинному колі. Дитину необхідно заохочувати до обговорення її тривог, страхів із рідними. Важливо визнавати те, що їх почуття є цілком нормальними реакціями на травмуючу подію.

Батьки можуть відіграти неоціненну роль у підтримці власних дітей. Для отримання кваліфікованої психологічної допомоги звертайтесь за телефоном: +38 096 961 67.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь