У Калинівській громаді вшанували пам'ять жертв голодомору
26 листопада, напередодні Дня пам’яті жертв голодомору, у Калинівській громаді вшанували пам'ять українців, які полягли голодною смертю в роки голодомору. Враховуючи те, що Калинівська громада перебуває у «червоній» зоні, квіти до підніжжя пам’ятника жертвам голодомору поклали лише представники міської ради, військової частини 3028 та спілки учасників АТО.
В роки голодомору в населених пунктах Калинівщини голодною смертю померли тисячі селян. У своїй науковій праці «Голод 1932 — 1933 рр. на Вінниччині» автори П.Григорук та І.Романюк зазначають: «Тривожні симптоми голоду виявилися вже на початку 1932 р. В лютому-березні 1932 р. з різних районів Поділля почала надходити тривожна інформація про голод. У селах Калинівського району налічувалося по 15—25 опухлих чоловіків, жінок та дітей.
Смертність навесні і влітку 1932 р. досягла катастрофічних розмірів. Народжуваність була у декілька разів нижчою за смертність. Районні лікарні Поділля були переповнені. Багато пацієнтів помирало...
...Літо не зупинило біди. У червні потік повідомлень про смерть значно збільшився. Оперуповноважений Вінницького обласного управління ДПУ 13 червня інформував обком партії про те, що в селах Липовецького і Калинівського районів виявлено велику кількість голодного населення…
…Архівні документи засвідчують, що наприкінці 1932 — на початку лютого 1933 р. голодом була охоплена вся територія Поділля. Не було села, в якому б щоденно не з’являлись все нові випадки опухання і смерті людей. У с.Заливанщина Калинівського району за день вимирало 9—11 осіб. Як свідчить Г. Михальчук, взимку 1932/33 рр. у сусіда Красночолого Василя померло два сини і дві дочки, у Красноголового Павла — вся сім’я. Прийшли з сільради виконавці, склали їх на підводу, викопали яму і всіх поклали в одну яму…
…Особливо сильно постраждали від голоду населення в Калинівському, Немирівському Брацлавському, Літинському, Вороновицькому, Махнівському, Іллінецькому, Липовецькому, Шаргородському та інших районах Вінниччини…
… Та ці дані далеко не повні, бо, як пояснювали керівники Калинівського району, із 124 смертних випадків, що існували у с. Сальнику в лютому, зареєстровано було всього лише 48, в березні — 28, а 48 осіб взагалі не було обліковано. Причина цього полягала в тому, що селяни не тільки збайдужіли до свого горя, але й не було кому повідомляти сільраду про небіжчиків, бо в багатьох дворах вимерли всі жителі…
… Навесні і влітку 1933 р. селами і містами Поділля блукали десятки тисяч бездоглядних дітей. Лише малюків у віці до 5 років було передано в інтернати 2570 осіб. Того страхітливого року легше було перерахувати тих, хто лишився у селі, ніж кого не було. Голодомор, як чума, пронісся над Поділлям, похоронив багато людей, затьмарив світ дитинства.
Наведемо ще один документ, який, впевнені, не залишить нікого байдужим. Учень 7-ї групи Сальницької школи (Калинівський район), син одноосібника-бідняка, написав голові сільради листа такого змісту: “Кузьма Петрович! Тиждень як помер від голоду батько. Мати лежить хвора і вся спухла. Окрім мене, залишилось ще троє дітей. Вони попухли також. На мою долю випало бути головою двору. Допоможіть чим можете. У нас сьогодні на вечерю не залишилось навіть буряків. Врятуйте маму, дітей, ми вступимо в колгосп, і буду я там з мамою працювати, щоб забезпечити цих малих дітей хлібом. Не відмовте, Кузьма Петрович. Невже я сім класів вчився, щоб померти голодною смертю. Свіргун”.
На жаль, ні автор листа ні його мати, брати і сестри допомоги не дочекалися, вся сім’я Свіргуна вимерла…
Близько шести десятиліть заборонялося говорити правду, заборонялося пом’янути замучених, доглядати могили померлих, згадати невинних. Шість десятиліть в історії України білою плямою були 1932—1933 рр. Прийшла пора віддати належне безвинно битим — розповісти нащадкам правду. Щоб застерегти їх від повторення подібного лиха назавжди…»
Запаліть 27 листопада свічку
та пом'яніть померлих в роки Голодомору.
